КОРПОРАТИВНИЙ ДОГОВІР У МЕХАНІЗМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

У процесі функціонування корпоративних утворень доволі поширеною є практика різних усних домовленостей про порядок реалізації корпоративних прав та обов’язків членами корпорації. Проте такі домовленості через відсутність прямого законодавчого регулювання не досягали результативності у процесі корпоративного управління. Єдиною, дуже лаконічною, нормативною підставою їх укладення є норма ст. 29 Закону «Про акціонерні товариства», що має назву «Обов’язки акціонерів». Саме у цій статті встановлено, що статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на  акціонерів покладаються додаткові обов’язки, у тому числі обов’язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання.

Варто зауважити, що укладення будь-якого договору є правом, а не обов’язком його сторін. Тому навіть структурне подання такої норми у статті, що визначає обов’язки акціонерів є нелогічним. Та й укладення договору лише щодо додаткових обов’язків акціонерів значно звужує функціональні можливості договору.

Уперше спроба легітимувати визначення корпоративного договору була зроблена у проекті Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Окрема стаття сьома законопроекту має назву «Корпоративний договір». У ній корпоративний договір визначено як безвідплатний договір між усіма або декількома учасниками товариства про особливості реалізації прав та обов’язків учасників товариства. Також розкривається зміст корпоративного договору. Отже, за корпоративним договором його сторони зобов’язуються реалізовувати певним чином права та обов’язки учасників товариства, та(або) утримуватися від їх реалізації. Корпоративний договір може передбачати обов’язок його сторін голосувати у певний спосіб на загальних зборах учасників, узгоджено вчиняти інші дії, пов’язані з управлінням товариства, особливості реалізації учасником товариства переважного права на придбання частки або частини частки іншого учасника товариства, а також обов’язок утримуватись від реалізації переважного права, погоджувати відчуження часток, утримуватися від відчуження часток до настання певних обставин, а також здійснювати інші дії, пов’язані з управлінням товариством, з його діяльністю, припиненням та ліквідацією.

Відповідно до іншого законопроекту пропонувався пакет змін та доповнень до чинного законодавства, у тому числі, внесення змін до ЦК України шляхом його доповнення низкою статей: ст. 117-1 «Корпоративний договір»; ст. 246-1 «Безвідклична довіреність з корпоративних прав»; Глава 77-1 «Опціонний договір» тощо. Такі пропозиції були піддані справедливій критиці, оскільки пропоновані зміни руйнували би «приватноправову цілісність» Конституції приватного права, не говорячи про їх змістовну сутність. Цим же законопроектом передбачалося доповнення Закону України «Про господарські товариства»  статтею 51-1 «Договір про реалізацію прав учасників (засновників) товариства з обмеженою відповідальністю», а Закону України «Про акціонерні товариства» статтею 26-1 «Договір між акціонерами». Фактично йдеться про той же корпоративний договір, тільки з видозміненою назвою, що уже породжує певні дискусії щодо співвідношення понять, доцільності вживання різних назв у різних нормативних актах для позначення одного і того ж поняття тощо.

Звичайно, що законодавче закріплення корпоративного договору як одного з елементів механізму правового регулювання корпоративних відносин є необхідним і мало би бути проведене давно: з прийняттям Закону «Про господарські товариства» чи навіть Закону «Про акціонерні товариства». І таке закріплення має відбутися власне у спеціальних законах, а не у ЦК України.

Порівняльна характеристика пропонованих законодавчих новел свідчить про прагнення охопити нормативним регулюванням широке коло відносин за участі суб’єктів корпоративних прав. Наприклад, у законопроекті, яким пропонувалися зміни та доповнення до ЦК України, передбачалася можливість укладення корпоративного договору за участю кредиторів товариства та інших третіх осіб: Кредитори товариства та інші треті особи можуть укласти договір з учасниками (акціонерами) товариства, за яким останні з метою забезпечення охоронюваного законом інтересу таких третіх осіб зобов’язуються реалізовувати свої корпоративні права у спосіб, передбачений таким договором, або утримуватися (відмовитися) від їх реалізації, в тому числі голосувати у спосіб, передбачений таким договором, на загальних зборах учасників (акціонерів) товариства, узгоджено вчиняти інші дії, пов’язані з управлінням товариством, придбавати або відчужувати частки в його статутному капіталі (акції) за певною ціною чи за умови настання визначених у договорі обставин, або утримуватися від відчуження часток (акцій) до настання визначених у договорі обставин. До зазначеного договору застосовуються загальні положення про корпоративний договір, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Така пропозиція виглядає сумнівною, оскільки домовленості між кредиторами корпорації, тим більше абстрактними третіми особами з учасниками «за спиною» самої корпорації може мати певні негативні наслідки для неї самої.

Попри безсумнівні позитиви законодавчого закріплення такої моделі корпоративного управління як корпоративний договір варто звернути увагу на певні прогалини. Укладення корпоративного договору між учасниками корпорації є можливе у товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю і у акціонерних товариствах. Домовленості, що фіксуються у ньому, звичайно впливатимуть на прийняття рішень вищим органом юридичної особи. А юридична особа позбавлена будь-якої можливості знати як про факт, так і про зміст укладеного договору. У проекті Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що зміст корпоративного договору не підлягає розкриттю і є конфіденційним, якщо інше не встановлено законом, статутом або таким договором. Безперечно, що зміст договору є конфіденційним для сторонніх до корпорації осіб. Але чи може він бути таким для інших учасників корпорації, які не взяли участь у такому договорі, та й для самої корпорації? Принаймі сама корпорація як самостійний суб’єкт права, та й інші її учасники мають право знати про факт укладення корпоративного договору та його зміст, оскільки виконання договору його сторонами матиме певні правові наслідки і для них, а не тільки для сторін договору. Адже корпоративний договір – специфічний регулятор. Будучи приватноправовою домовленістю між його сторонами, він здатен породжувати правові наслідки для «несторін» – юридичної особи та інших членів корпорації. Тому потрібен вдумливий законодавчий підхід щодо розкриття інформації про укладення та зміст корпоративного договору перед самою юридичною особою та іншими її учасниками, що не є сторонами корпоративного договору.     

 

Яворська Олександра Степанівна

доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедрою інтелектуальної власності,

інформаційного та корпоративного права

Львівського національного університету

Імені Івана Франка


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com