ЗЛОВЖИВАННЯ КОРПОРАТИВНИМИ ПРАВАМИ УЧАСНИКАМИ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ

В умовах сучасного розвитку правового регулювання корпоративних відносин вирішення проблеми зловживання корпоративними правами, попри його теоретичне дослідження, не знайшло свого відображення у законодавчих нормах.

Цивільний кодекс України (далі по тексту – ЦК України) передбачає лише загальну заборону зловживання особою своїми суб’єктивними правами. Так, частина 3 статті 13 ЦК України встановлює, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах [1].

Науковці не дійшли єдиної позиції щодо теоретичного визначення «зловживання корпоративним правом». Колінчук Х. пропонує під зловживанням правом учасника товариства розуміти порушення загальних принципів здійснення цивільних прав, за якими особа повинна здійснювати свої права з урахуванням прав та законних інтересів інших учасників і самого товариства, не допускаючи умисного завдання шкоди [2, с.119].

На нашу думку, зловживання корпоративним правом може мати як умисний (наприклад, свідоме нез’явлення на загальні збори учасника, що має більшість голосів з метою унеможливити прийняття конкретного рішення), так і недбалий характер (наприклад, нез’явлення на загальні збори в силу власного байдужого ставлення до діяльності товариства). При цьому, у разі умисного зловживання, носій корпоративних прав може діяти, зокрема, і з наміром завдання шкоди окремому члену товариства так і товариству в цілому, до прикладу, у формі блокування діяльності керівних органів (неможливість проведення загальних зборів через відсутність кворуму) чи прийняття ними рішень.

Відтак, під «зловживанням корпоративним правом» пропонуємо розуміти одну із форм зловживання суб’єктивним правом особи, що виявляється в активній або пасивній усвідомленій або недбалій поведінці при здійсненні нею своїх корпоративних прав, що може призвести до завдання шкоди іншому суб’єкту (суб’єктам) корпоративних відносин.

Зловживання правом завжди відображає «дві сторони однієї медалі», адже з однієї сторони воно передбачає законне здійснення (нездійснення) свого суб’єктивного корпоративного права, а з іншої сторони створює потенційну загрозу або реально завдає шкоди іншим носіям корпоративних прав (наприклад, у формі створення незручностей для діяльності товариства, ускладнення діяльності органів юридичної особи тощо).

Отже основними ознаками зловживання корпоративними правами слід виділити: 1) суб’єкт зловживання – учасник господарського товариства як носій корпоративних прав (адже зловживання правом суб’єктом, якому воно не належить, не вбачається можливим); 2) законне здійснення або нездійснення свого права, що проявляється в активній або пасивній поведінці учасника, оскільки в силу закону особа є вільною у реалізації свого права та не може бути примушена до його здійснення; 3) вина – така поведінка може мати як умисний, так і необережний характер; 4) наслідки зловживання – створення перешкод у здійсненні прав іншими учасниками, створення загрози завдання шкоди або реальне завдання шкоди їхнім правам або правам товариства в цілому; 5) наявність причинового зв’язку між поведінкою суб’єкта та наслідками зловживання.

Форми та види зловживання корпоративними правами можуть варіюватись залежно від організаційно-правової форми товариства та наданих конкретних корпоративних прав суб’єкту. Так, особа може зловживати: правами на участь в управлінні справами; своїм правом на інформацію; правами на участь у прийнятті рішень тощо.

Наприклад, зловживання правом на участь в управлінні справами товариства з обмеженою відповідальністю може бути у формі неучасті в загальних зборах. Таке право є суб’єктивним корпоративним правом будь-якого учасника товариства. Його нездійснення не означає порушення закону, тобто не є правопорушенням в класичному розумінні. Однак така пасивна поведінка може шкодити правам інших учасників товариства.  Так, будь-який із його членів який має частку у статутному капіталі товариства 40% і більше систематичним нез’явленням на загальні збори блокуватиме їх діяльність та унеможливлюватиме прийняття важливих для товариства рішень з огляду на відсутність кворуму, оскільки Законом України «Про господарські товариства» у статті 60 встановлено, що загальні збори вважаться повноважними, якщо на них присутні учасники, які сукупно володіють більш як 60 % голосів [3]. Учасники ж господарського товариства, які мають (одноосібно чи в сукупності) частку в статутному капіталі у розмірі 50% і більше взагалі можуть блокувати прийняття будь-яких неприйнятних для нього (них) рішень навіть на уже повноважних загальних зборах. Можливості виключити такого недобросовісного учасника із складу учасників товариства також не є можливим, адже це питання вирішується власне загальними зборами. Інші форми впливу на нього, як-от: позови, не матимуть позитивного вирішення з огляду на неможливість в судовому порядку змусити особу до здійснення свого права.

Іншим прикладом однієї із форм зловживання правом є скликання одним із акціонерів, який має 10 і більше % простих акцій товариства, для ухвалення необхідного йому рішення із завідомим плануванням відсутності на загальних зборах іншого учасника, який може проголосувати проти такого рішення, в силу певних неминучих причин (заплановане перебування в період проведення загальних зборів за кордоном, на лікуванні, у відрядженні тощо). Фактично, з однієї сторони, учасник здійснює своє суб’єктивне корпоративне право, проте з іншої сторони, свідомо обмежує іншого учасника у здійсненні права останнього на участь в загальних зборах та голосування «за» чи «проти» прийняття конкретного рішення.

Основною проблемою зловживання корпоративними правами учасником господарського товариства залишається практична неможливість впливу на дії останнього та захисту прав інших учасників товариства. Така проблема може бути вирішена шляхом встановлення на законодавчому рівні критеріїв, за якими поведінка конкретного учасника може бути визнана зловживанням корпоративним правом. Вбачається можливим передбачення і основних, найбільш поширених, форм зловживання корпоративними правами із залишенням такого переліку відкритим. Закон повинен передбачати пряму заборону зловживання корпоративними правами та встановлення відповідальності за його вчинення. Окрім цього, дієвими механізмами вирішення такої проблеми могли б стати угоди між учасниками (в тому числі апробовані закордонною практикою акціонерні угоди), а також встановлення менших вимог до кворуму загальних зборів повторного скликання (із тих самих питань порядку денного, що виносилися на загальні збори, які не відбулися через відсутність кворуму).

Беззаперечно, первинними та найбільш важливими аспектами, що попереджуватимуть можливість виникнення у майбутньому проблем із зловживанням корпоративними правами є прискіпливий вибір учасників товариства, їхня зацікавленість у досягненні спільної мети та високий рівень впевненості в тих, з ким починаєш спільну справу.

 

Список використаних джерел:

1. Цивільний кодекс України // [Електронний ресурс]. – Офіційний портал Верховної Ради України. Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv/print1471346331646238  

2. Колінчук Х.Г. Заборона зловживання правом у корпоративних відносинах / Х.Г.Колінчук // Наукові записки. – 2007. – Т. 64. Юридичні науки. – С. 115-120.

3. Закон України «Про господарські товариства» // [Електронний ресурс]. – Офіційний портал Верховної Ради України. Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

 

Тарасенко Христина Юріївна

старший юрист, юридична компанія «Юридичний Холдинг»,

магістр права


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com