КОМП’ЮТЕРНА ПРОГРАМА: ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ АВТОРСТВА

Судові спори у сфері інтелектуальної власності мають свою специфіку, обумовлену предметом позову, суб’єктним складом, предметом та засобами доказування, спеціальними способами захисту, які може застосувати суд тощо. Зважаючи на вказані особливості в систему судоустрою України введено Вищий суд з питань інтелектуальної власності, який розглядатиме справи цієї категорії.

Процесуальний обов’язок доказування для автора полягає в тому, що автор як позивач повинен довести належність йому авторського права та права на його захист. При вирішенні цієї категорії справ не слід забувати про законодавчу презумпцію авторства, яку суди повинні застосовувати, поки відповідач не доведе протилежного належними та допустимими доказами. Як слушно наголошує Верховний Суд України п. 12 Постанови Пленуму від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства [1]. Тому автор твору є первинним суб'єктом, якому належить авторське право, і саме відповідач повинен доводити протилежне. Позивач також повинен виконувати свій процесуальний обов’язок по доказуванню факту наявності в нього авторського права, представляючи суду примірник твору (зокрема, і комп’ютерної програми) з зазначеним імям автора або відповідне свідоцтво про авторство (за його наявності), яке і засвідчує наявність у позивача авторських прав. Однак наявність зазначеного імені автора на примірнику твору або наявність свідоцтва вже, своєю чергою, звільняє позивача від необхідності подання інших доказів для підтвердження вказаного факту авторства та дає суду змогу застосувати презумпцію авторства.

Водночас далеко не завжди автори, а особливо автори комп’ютерних програм, звертаються до Державної служби інтелектуальної власності України з заявами про отримання Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, в тому числі на комп’ютерну програму, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». У більшості випадків автори не мають відповідного підтверджуючого авторство документа, що видається вказаним вище органом державної влади. І це цілком відповідає закону, оскільки авторське право на твір (в тому числі і на комп’ютерну програму) виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається будь-яка реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, чи виконання будь-яких інших формальностей (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Для аналізу застосування презумпції авторства щодо комп’ютерної програми слід проаналізувати її поняття. Так, комп’ютерна програма є одним з об’єктів авторського права. У ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» наводиться визначення комп’ютерної програми, відповідно до якого комп'ютерна програма – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах). Визначення є досить складним, оскільки містить багато технічних характеристик, які є не повною мірою зрозумілими для пересічної особи, в тому числі для суду, який розглядає спір. Варто додати, що комп’ютерна програма має свою візуалізацію, зокрема, це інтерфейс веб-сайту, мобільних додатків тощо. Комп'ютерні програми прирівнюються до літературних творів і мають таку ж правову охорону. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Водночас в авторів нерідко виникають труднощі у доведенні авторства на комп’ютерні програми.  Зокрема,  ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» та ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, мотивуючи це тим, що їм належать майнові авторські права на комп'ютерну програму «Конфігурація lC:LeaseІT» та базу даних «1C:LeaseІT», а відповідач своїми діями порушує їх авторські права. Суд відмовив у задоволенні такої заяви, вказавши, що позивачі не довели авторства на вказані об’єкти. При цьому суд в ухвалі послався на презумпцію авторства, але в подальшому вказав, що автор у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Відтак суд (при чому як суд першої, так і апеляційної інстанції) дійшов висновку, що документом, який засвідчує авторство на оприлюднений чи неоприлюднений твір, а також факт і дату оприлюднення твору, є свідоцтво.  А тому в даному випадку відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач є автором комп'ютерної програми «Конфігурація 1С:LeaseIT» та бази даних «1С:LeaseIT» [2]. Комп’ютерна програма охороняється як літературний твір. Водночас не врегульованим є питання фіксації авторства на цей об’єкт авторського права. Тому суд у вказаній вище справі відмовив автору у вжитті заходів забезпечення позову, мотивуючи це відсутністю доказів авторства і неможливістю застосувати презумпцію авторства. Враховуючи розвиток інформаційних технологій, розвиток ІТ–права, є потреба у відповідному правовому регулюванні вказаних відносин на рівні закону або бодай у тлумаченні норм права вищими судовими інстанціями. У цій ситуації можна зрозуміти позицію суду, оскільки рішення про забезпечення позову може потягнути несприятливі наслідки для відповідача, тому таке рішення повинно бути обґрунтованим. Водночас відмова (що і мало місце) в таких заходах може зашкодити інтересам позивача. Тому суд вважав, що виключно документом (Свідоцтвом про авторство) позивач повинен доводити факт його авторства, а не покликанням на недоведену позивачем презумпцію авторства. Але презумпція, власне, і не потребує доведення. Презумпція є чинною, поки її не спростують, а цей обов’язок покладається вже на відповідача по справі. Однак, враховуючи те, що згідно презумпції авторства автором твору (в даному випадку – комп’ютерної програми) вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, виникає питання: яким чином зазначити ім’я автора на примірнику комп’ютерної програми, щоб це могла побачити будь-яка особа, в тому числі суд, розглядаючи спір. Комп’ютерна програма має свою специфіку як об’єкт авторського права, оскільки це не літературний твір, а набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів тощо, що зчитуються комп’ютером. Комп’ютерну програму неможливо прочитати як певний письмовий твір. Варто погодитися з позицією Селіванова М.В., який зазначає, що ім’я автора комп’ютерної програми може бути відображене у вихідному коді, в аудіовізуальних зображеннях, породжуваних комп'ютерною програмою, у супровідній документації і на упаковці носіїв екземпляра програми [3; С. 6]. Відтак при відкритті файлу з вихідним кодом можна побачити ім’я автора, за умови його розміщення. Водночас суди не завжди вдаються до таких дій при розгляді спору. Більше того, автори не у всіх випадках вказують своє ім’я самим таким способом. Крім того, як слушно вказує Яворська О.С., комп’ютерна програма нерідко створюється колективом авторів, і цей колектив може бути досить чисельним, зважаючи на складність комп’ютерного продукту [4, С. 181], а відтак виникає питання щодо технічної можливості зазначення імен всіх авторів у примірнику комп’ютерної програми. Так, в іншій судовій справі позивачі просили суд визнати їх співавторами твору «Комп’ютерна програма «ПК «ЛІРА 9.6», припинити дії, що порушують їх авторське право, шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо розпорядження майновими авторськими правами без згоди позивачів як співавторів [5]. Суд відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позивачі повинні були довести факт наявності в них авторського права на спірний об’єкт та, навіть виходячи із наявності матеріально-правової презумпції авторства, мали надати документи та докази, які підтверджують, що саме вони є суб’єктами відповідного права. Аналізуючи вказане рішення суду, можна стверджувати, що справді позивачі не надали суду жодного доказу створення ними комп’ютерної програми. Суд не міг застосувати презумпцію авторства, оскільки позивачі на примірнику комп’ютерної програми не вказані як автори, договір між співавторами про створення об’єкту авторського права також відсутній. Більше того, суд вірно відзначив, що позивачами не надано доказів того, у чому саме полягає творча участь кожного із позивачів у створенні комп’ютерної програми.

Отже, невирішеним є питання щодо технічної можливості автора зазначати своє ім’я на примірнику комп’ютерної програми таким чином, щоб це могла побачити будь-яка особа, в тому числі суд при розгляді та вирішенні спору з приводу авторських прав на комп’ютерну програму. З урахуванням стрімкого розвитку цифрового середовища, розвитком ІТ–права, є потреба у наявності належного правового регулювання цих відносин на рівні закону (доречним було б також і наявність роз’яснень чинних норм закону вищими судовими інстанціями).

Література:

1. Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав:  Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10

2. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2015 р. Справа № 756/960/15-ц // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42783733

3. Селіванов М.В. Захист права на комп'ютерну програму (авторсько-правовий аспект): автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 / М.В. Селіванов;  Нац. ун-тет внутр. справ. – Харків, 2002. – 16 с.

4. Інтелектуальне право України / За заг. ред. О.С. Яворської. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 2016. – 608 с.

5. Рішення Соломянський районний суд м. Києва від 31.10.2011 р. Справа № 2-6118/11 // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21645618 

 

Леонід Тарасенко

 

адвокат, кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com