ПРОБЛЕМИ ДОКАЗУВАННЯ АВТОРСТВА В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Все більше значення у нашому житті відіграють засоби комунікації, одним з таких що швидко розвивається є всесвітня комп'ютерна мережа «Інтернет» ( world wide web ).

Ще наприкінці 90-х років минулого століття мережа Інтернет поповнюється різними видами інформації, такими як тексти, зображення, аудіо та відеограми; створено велика кількість засобів комунікації між користувачами мережі, починаючи від електронної пошти (e-mail) закінчуючи майже миттєвим передаванням повідомлень, публікацією різного виду інформації), надання доступу до перегляду потокового відео та аудіо (аудіо-сховища, онлайн-кінотеатри), тощо.

Очевидним є факт того, що поява таких технічних можливостей стала підставою для розвитку суспільних відносин у мережі Інтернет та викликала необхідність правового регулювання відносин. Проте, ще досі як у світовій так і у вітчизняній практиці існує багато проблем у вирішенні таких правових питань, як наприклад встановлення факту (фіксація) правопорушення в Інтернеті, наприклад: розповсюдження екстремістських матеріалів, наклепи, шахрайства, поширення персональних даних та відомостей приватного життя осіб, порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності, кіберсквотинг.

Вищеперераховані види правопорушень вимагають ретельного та всебічного дослідження цієї теми, в той час як дане дослідження має за мету висвітлення певної, конкретної проблематики, а саме встановлення юридичного факту, що торкається об’єктів права інтелектуальної власності в мережі Інтернет, а саме фіксації факту порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Якщо говорити про юридичний факт, то загальна теорія держави і права визначає поняття юридичного факту як «… передбачені нормами права конкретні обставини, з настанням яких виникають, змінюються, або припиняються правові відносини». [1, с. 261].

Юридичні факти являють собою конкретні життєві обставини, з якими норма права пов'язує настання певних правових наслідків. Норма права і правовідносини є завжди пов'язані між собою, а юридичний факт є свого роду зв’язком між ними, який призводить юридичну норму в дію, на основі якої виникає (а так само змінюється і припиняється) правовідносини.

Проте, перш ніж будь-який факт набуває свого юридичного значення, такий факт мусить бути відповідним чином встановлений. Однак, чимало фактів можуть бути визнані як не очевидні і потребувати доведення, що являє собою регульований юридичними нормами процес, що має на меті встановити істину у справі, з тим, щоб закон був застосований належним чином.

Саме введення у правозастосовний процес юридичних фактів відбувається за допомогою доказів, що є фактичними даними, що мають значення для встановлення юридичних фактів, виражені у передбаченій законом формі. Одним з проблемних моментів доказування є звичайно фіксація та оцінка самих доказів, тим більше коли справа торкається фіксації і доказування фактів у мережі Інтернет.

Головна проблема доказування у мережі Інтернет полягає у «швидкоплинності» та видозміні інформації у будь-який момент часу, оскільки в більшості випадків інформація, яка розповсюджується на веб-сайтах мережі може бути видалена, видозмінена чи відредагована як власником веб-сайту, так і її розповсюджувачем. Тому найголовнішим завданням доказування у мережі Інтернет є оперативне (технічне і юридичне) закріплення фактичних даних з веб-сайту для надання їх до суду.

Як показує практика доказування та встановлення юридичного факту, щодо порушення права власності на об’єкти інтелектуальної власності, є ідентичними до інших випадків правопорушень у мережі Інтернет, оскільки на розгляд суду будуть надано докази порушення авторських прав, права на торгівельну марку, промисловий у вигляді текстів або зображень зафіксованих на певних матеріальних носіях.

Найпоширеніші правопорушення щодо об’єктів права інтелектуальної власності на даний момент є факт неправомірного використання об’єктів авторського права, права власності на торгівельну марку, неправомірне використання торгівельної марки у якості доменного імені.

Існує низка практичних способів закріплення фактів, як засобів доказування, в мережі Інтернет, серед яких:

1) роздруківка сторінки веб-сайту в мережі Інтернет;

2) отримання нотаріального посвідчення веб-сторінок в мережі Інтернет;

3) проведення огляду доказів судом як процесуальна дія;

4) надання в суд висновку експерта;

5) акт огляду веб-сайту з додатком фотографій сайту, який здійснено адвокатом;

При дослідженні вітчизняних нормативних актів, роз’яснень суду, судової практику, можна виявити наступні засади правового регулювання, що торкається загальних засобів доказування:

- відповідно до статті 57 ЦПК України доказами: «…..є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.» [2].

 - подібний підхід містять і статті 69 КАС України та статті 32 ГПК України, крім звуко- і відеозаписів. Однак, згідно Науково-практичного коментаря ГПК перелік доказів не є вичерпним, оскільки ГПК допускає використання інших доказів таких як фото- кінозйомка, електронні носії інформації ,тощо ) [3, с. 218].

- Стаття 1. ЗУ «Про інформацію» містить визначення документа як … «матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі». [4]. 

- Стаття 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» містить дефініцію електронного документу, де «Електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа». [5].

Також ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» вказує, що візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. [5].

- Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».

Як засіб доказування може бути використаний відео-, аудіозапис процесу дослідження будь-якою заінтересованою особою сайта, стосовно якого є відомості використання його з порушенням авторських чи суміжних прав; такий запис, здійснений на електронному чи іншому носії (жорсткому диску комп’ютера, дискеті, диску для лазерних систем зчитування, іншому носії інформації), що подається до суду із зазначенням того, коли, ким і за яких умов цей запис здійснено і може бути речовим доказом у справі [6].

Крім того позиція Пленуму ВГС, щодо роздруківки Інтернет-сторінок, визначена у пункті 46 Постанови: «… роздруківки Інтернет-сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але, якщо відповідні документи видані або 1.засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції 2. за встановленою формою і 3.скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, то згідно із статтею Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 вони мають на території України доказову силу офіційних документів». [6].

Проаналізувавши вищезгадані нормативні акти можна дійти до висновків, що можуть характеризувати належність та допустимість перелічених вище способів закріплення фактів:

1. Роздруківка сторінки веб-сайту в мережі Інтернет як доказ

Можна стверджувати, що сторінка у мережі Інтернет може вважатися матеріальним носієм, функція якої є збереження та передання інформації, а як наслідок – може вважатися документом.

Однак на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій є можливість внесення зміни до змісту того чи іншого сторінки. Тому надання роздруківки веб-сторінки у якості доказу може вважатися судом недопустимим.

Як видно з судової практики, н.п. рішення Печерський рай суду м. Києва № 2-2561/12, суд вважав роздруківку з сайту допустимим доказом не зважаючи на те, що на момент огляду сторінки факту правопорушення вже не існувало: «… при огляді у судовому засіданні 06.11.2012 року, не може розцінюватися судом, як таке, що зазначеного допису не існувало, так як, враховуючи технічні показники веб - сайту ТОВ Видавнича Організація «Юстініан», даний допис міг бути видалений, як власником веб - сайту так і самим автором. В матеріалах справи міститься роздруківка з веб - сайту ТОВ Видавнича Організація «Юстініан», яка надана позивачем, де міститься допис відповідача ОСОБА_18 від ІНФОРМАЦІЯ_6 року.» ». [7].

Також слід зазначити, що суд не є фахівцем в даній галузі, а клопотань з боку відповідача ТОВ Видавнича Організація «Юстініан» щодо призначення експертизи по даному питанню суду не заявлялося».

2) нотаріальне посвідчення веб-сторінок в мережі Інтернет;

Якщо говорити про нотаріальне посвідчення веб-сторінок з мережі Інтернет, то на жаль, на сьогодні законами чи підзаконними актами України, не передбачено право нотаріуса в Україні проводити огляд веб-сайту, що потребує законодавчого регулювання.

3) Проведення огляду доказів судом

Проведення огляду доказів судом як процесуальна дія, згідно ЦПК України в ч. 2 ст. 133 ЦПК що забезпечує огляд доказів, в тому числі за їх місцезнаходженням. Проблема такого забезпечення доказів полягає у тому, що про звернення до суду, повинні бути повідомлені всі учасники судового процесу, в той час як на момент огляду всі фактичні дані на сторінці в мережі Інтернеті вже можуть бути знищені або змінені, що унеможливлює закріплення доказів.

4) надання в суд висновку експерта

Також відповідно до ст. 66 ЦПК України закріплено такий засіб доказування, як висновок експерта, який розуміється як докладний опис проведених експертом досліджень, зроблених у результаті висновків та обґрунтованих відповідей на питання, задані судом. На думку адвоката Т.Ю. Кудрицька, не слід недооцінювати також такий спосіб фіксації доказів в мережі Інтернет, як дослідження сторінки експертом, атестованим за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів». Якщо таке дослідження проводилося в рамках, так званої, «досудової експертизи», за його результатами складається висновок фахівця в галузі дослідження телекомунікаційних систем. Такий доказ відповідає допустимості з точки зору процесуального права. [8].

Згідно практики Одеського НДІСЕ експерти за спеціальністю «Дослідження телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів» загальна черга на вказані дослідження триває досить довго, приблизно 2-3 місяці, що загрожує втратою фактичних даних на момент проведення експертного дослідження.

Саме з цього приводу експертами рекомендується використовувати такий вид забезпечення як акт огляду веб-сайту з додатком фотографії веб-сторінки, який здійснено адвокатом.

5) акт огляду веб-сайту з додатком фотографій сайту, який здійснено адвокатом

Така дія може бути аналогією з аффідавітом, у англо-саксонській системі права . Аффідавіт є письмовою заявою, показанням, яке дається особою під присягою і яке посвідчується відповідною посадовою особою.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» «під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою». [9].

Отже, адвокат може збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази на підставі закону, а саме Закону України «Про адвокатуру». Вказані відомості оформлюються як акт або протокол, та фіксується: час складення, сайт, адресу, назва матеріалу, з залученою (роздрукованою) веб-сторінкою та свідками, які що засвідчать час вироблення фотографій та місце фотографування.

Однак, в процесуальних законах України не закріплено можливості збирання доказів шляхом складення аффідевіту, однак немає заборони збирати таким чином фактичні данні, які можуть стати в подальшому доказами.

Нажаль, на сьогодні в Україні ще не склалася єдина судова практика стосовно встановлення юридичного факту та його допустимості як доказів, отриманого в мережі Інтернет. Існує необхідність врегулювання таких проблем як на законодавчому рівні, так і шляхом відповідних судових роз’яснень, серед яких:

- наділити електронні засоби доказування процесуальним статусом в системі засобів доказування;

- розробити поняття електронних засобів доказування з залучення носіїв в електронній формі, котрі неможливо дослідити без використання технічних та програмних засобів;

- сформулювати поняття електронного документа у судовому процесі, як доказ, що зафіксований на електронному носії, як засобу доказування з точки зору його належності та допустимості;

- розробка процесуального забезпечення електронних доказів шляхом здійснення позасудових, договірних та судових забезпечувальних заходів.

 

Використана література:

1. Л.А. Луць Загальна теорія держави і права - К.: Атіка. 2007 – 261 с.

2. Цивільний Процесуальний Кодекс України 12 [Електронний ресурс] - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

2. Біляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України: (із змінами і допв. станом 22 верес. 2005 р.): Наук. – практ. комент. – Видання друге. – К.: Видавництво «Юстініан», 2006. – 672 с.

3. Рішення Печерського районного суду м. Києва від від 16 листопада 2012 року по справі № 2-2561/12 [Електронний ресурс] // http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27582261

4. Закон України «Про інформацыю» [Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12

5. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» [Електронний ресурс] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/851-15

6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» [Електронний ресурс] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12

7. Печерський рай суду м. Києва № 2-2561/12, [Електронний ресурс] http://document.ua/pro-zahist-chesti-gidnosti-ta-dilovoyi-reputaciyi-sprostuvan-doc134290.html

8. Теорія нотаріального процесу: Науково-практичний посібник/ За заг. ред. С. Я. Фурси. – К.: Алерта; Центр учбової літератури, 2012. – 920 с.

9. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Електронний ресурс] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17

 

Черкашин Іван Валерійович,

 

патентний повірений,

головний спеціаліст з питань інтелектуальної власності юридичної і патентної фірми «Черкашин і Партнери»  


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com