КОМП’ЮТЕРНА ПРОГРАМА ЯК ОБ’ЄКТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРАВА

Судові спори у сфері інтелектуальної власності мають свою специфіку, обумовлену предметом позову, суб’єктним складом, предметом та засобами доказування, спеціальними способами захисту, які може застосувати суд тощо. Зважаючи на вказані особливості в систему судоустрою України введено Вищий суд з питань інтелектуальної власності, який розглядатиме справи цієї категорії.

Одним з об’єктів авторського права є комп’ютерна програма. У ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» наводиться визначення комп’ютерної програми, відповідно до якого комп'ютерна програма – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах). Визначення є досить складним, оскільки містить багато технічних характеристик, які є не повною мірою зрозумілими для пересічної особи, в тому числі для суду, який розглядає спір. Варто додати, що комп’ютерна програма має свою візуалізацію, зокрема, це інтерфейс веб-сайту, мобільних додатків тощо. Комп'ютерні програми прирівнюються до літературних творів і мають таку ж правову охорону. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження. Також про це йдеться і у міжнародно-правових актах. Так, у ст. 4 Договору ВОІВ про авторське право вказано, що комп’ютерні програми охороняються як літературні твори у розумінні ст. 2 Бернської конвенції незалежно від способу або форми їх вираження.

У науковій літературі слушно наголошують на те, що законодавче визначення недаремно піддано критиці фахівцями у цій сфері, оскільки у ньому зазначено більше ознак, ніж у її технічному визначенні, що вживається на практиці. Комп’ютерна програма з технічної точки зору є описом процесу оброблення інформації; такий опис має зчитуватися комп’ютером та приводити його- у дію для вирішення конкретної задачі [1, с. 180]. Зокрема, йдеться про обробку інформації, виконання певної функції, досягнення певного результату тощо. Дати правове визначення комп’ютерної програми без фахових знань у цій сфері неможливо, оскільки складно відобразити правовою термінологією певні технічні процеси. Враховуючи можливе тлумачення законодавчих визначень, зокрема і комп’ютерної програми, може бути встановлено, що певний програмний продукт не містить однієї чи двох ознак, що містяться у законодавчому визначенні, а відтак його не можна вважати комп’ютерною програмою.

Справді, комп’ютерна програма запускає певний технічний процес, який обов’язково повинен завершуватися результатом. У цьому контексті комп’ютерна програма близька до об’єктів патентного права. А саме вона, як і винахід або корисна модель, може вирішувати певне технічне завдання в будь-якій сфері технології. Поняття «технологія» може розумітися та тлумачитися по-різному, однак слід зважати на законодавче визначення цього поняття, з якого вбачається, що технологією є результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, надання послуг (ст. 1 Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»). Враховуючи те, що об’єктом винаходу (корисної моделі) може бути або продукт, або процес (спосіб), що вирішує певне технічне завдання, комп’ютерна програма також може бути об’єктом винаходу (корисної моделі). Про це свідчить і судова практика, а саме у справі за позовом винахідників до  Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем НАН та МОН України, про стягнення винагороди суд встановив наступне. Позивачі (винахідники) створили службовий винахід «Спосіб комп'ютерної ідентифікації особи за зображенням її обличчя», і уклали з роботодавцем договір щодо розміру та умови виплат винахіднику винагороди відповідно до економічної цінності винаходу і іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем (Договір 1). В подальшому між відповідачем (роботодавцем) та компанією «Х») був укладений Договір про передання права на подання заявок і одержання патентів на винахід у країнах Паризького Союзу. В результаті виконання цього договору роботодавець, передавши право на подання заявки на винахід третій особі, отримав грошову винагороду, однак не сплатив винахідникам належну їм частину грошових коштів, що і було предметом судового спору [2]. З цього судового рішення вбачається, що комп’ютерна програма являла собою службовий винахід, суть якого полягала у способі комп'ютерної ідентифікації особи за зображенням її обличчя. Відтак комп’ютерна програма може виступати складовою частиною винаходу (корисної моделі), яка виконує певну функцію в межах винайденого технічного рішення.

Комп’ютерна програма також є складовою частиною Інтернет-сайту як складного об’єкту інтелектуального права (поряд з інформаційною складовою, доменним ім’ям). Програмні засоби забезпечують його функціонування та можливість інформаційного наповнення веб-сайту.

Зазвичай комп’ютерна програма є об’єктом авторського права. А відтак вона повинна відповідати критеріям, які є визначальними для віднесення певного об’єкту до об’єктів авторського права. Вищий господарський суд України у п. 25 постанови Пленуму від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» вказує, що при вирішенні питань про те, чи є конкретний результат об’єктом авторського права, суду слід ураховувати: об’єктом правової охорони є лише такий результат, який створений творчою працею; доки не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею; правовій охороні як об’єкт авторського права підлягає твір, виражений в об’єктивній формі, а не його зміст [3]. Вказаний підхід базується на положеннях чинного законодавства України, а саме – на нормах Закону України «Про авторське право і суміжні права». Тому комп’ютерна програма як об’єкт авторського права повинна бути результатом саме творчої діяльності, який виражений в об’єктивній формі. Відсутність однієї з цих ознак зумовлює ненадання правової охорони такому об’єкту. Зокрема, в судові справі, предметом якої був захист майнових авторських прав, судом було встановлено, що комп’ютерна програма, яка була предметом спору, у порівнянні з іншою вже існуючою комп'ютерною програмою, містить відмінності, які не мають ознак оригінальності, не мають ознак творчого характеру. Тому розробниками цього програмного комплексу було використано існуючу комп'ютерну програму шляхом внесення у неї змін. Цей змінений програмний комплекс не відповідає умовам оригінальності та не має ознак творчого характеру. Вказані обставини були встановлені відповідно до висновку комплексної судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів та об'єктів інтелектуальної власності [4]. Тому суд цілком слушно констатував, що авторське право на комп’ютерну програму не виникло, а відтак і не підлягає захисту.

Відзначаємо, що у разі судового спору, в якому підлягають з’ясуванню обставини щодо похідного характеру комп’ютерної програми, незаконного використання подібної комп’ютерної програми, права на яку належать позивачеві тощо, належним та допустимим засобом доказування буде висновок експерта, оскільки суд не володіє спеціальними технічними знаннями у цій сфері, а відтак не може надати самостійно відповідну оцінку таким обставинам справи. Хоча в окремих випадках з урахуванням конкретних обставин справи та у разі, коли знань судді достатньо для з'ясування обставин справи, пов'язаної із захистом прав інтелектуальної власності, можливе вирішення суддею (суддями) питань, які виникають у розгляді справи, з позиції споживача без призначення судової експертизи. На це наголошує Вищий господарський суд України у Постанові Пленуму «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності» № 5 від 23.03.2012 р. [5].

У зв’язку з наведеним слід наголосити, що процесуальний обов’язок доказування для автора у разі порушення його прав полягає в тому, що автор перш за все як позивач повинен довести належність йому авторського права (у тому числі, що спірний об’єкт належить до об’єктів авторського права) та права на його захист. При вирішенні цієї категорії справ не слід забувати про законодавчу презумпцію авторства, яку суди повинні застосовувати, поки відповідач не доведе протилежного належними та допустимими доказами. Як слушно наголошує Верховний Суд України п. 12 Постанови Пленуму від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства [6]. Тому автор твору є первинним суб'єктом, якому належить авторське право, і саме відповідач повинен доводити протилежне. Позивач також повинен виконувати свій процесуальний обов’язок по доказуванню факту наявності в нього авторського права, представляючи суду примірник твору (зокрема, і комп’ютерної програми) з зазначеним імям автора або відповідне свідоцтво про авторство (за його наявності), яке і засвідчує наявність у позивача авторських прав. Однак наявність зазначеного імені автора на примірнику твору або наявність свідоцтва вже, своєю чергою, звільняє позивача від необхідності подання інших доказів для підтвердження вказаного факту авторства та дає суду змогу застосувати презумпцію авторства.

Водночас далеко не завжди автори, а особливо автори комп’ютерних програм, звертаються до Державної служби інтелектуальної власності України з заявами про отримання Свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, в тому числі на комп’ютерну програму, в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». У більшості випадків автори не мають відповідного підтверджуючого авторство документа, що видається вказаним вище органом державної влади. І це цілком відповідає закону, оскільки авторське право на твір (в тому числі і на комп’ютерну програму) виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається будь-яка реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, чи виконання будь-яких інших формальностей (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Водночас в авторів нерідко виникають труднощі у доведенні авторства на комп’ютерні програми.  Зокрема, ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» та ОСОБА_1 звернулися до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, мотивуючи це тим, що їм належать майнові авторські права на комп'ютерну програму «Конфігурація lC:LeaseІT» та базу даних «1C:LeaseІT», а відповідач своїми діями порушує їх авторські права. Суд відмовив у задоволенні такої заяви, вказавши, що позивачі не довели авторства на вказані об’єкти. При цьому суд в ухвалі послався на презумпцію авторства, але в подальшому вказав, що автор у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Відтак суд (при чому як суд першої, так і апеляційної інстанції) дійшов висновку, що документом, який засвідчує авторство на оприлюднений чи неоприлюднений твір, а також факт і дату оприлюднення твору, є свідоцтво. А тому в даному випадку відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що позивач є автором комп'ютерної програми «Конфігурація 1С:LeaseIT» та бази даних «1С:LeaseIT» [7]. Комп’ютерна програма охороняється як літературний твір. Водночас не врегульованим є питання фіксації авторства на цей об’єкт авторського права. Тому суд у вказаній вище справі відмовив автору у вжитті заходів забезпечення позову, мотивуючи це відсутністю доказів авторства і неможливістю застосувати презумпцію авторства. Враховуючи розвиток інформаційних технологій, розвиток ІТ–права, є потреба у відповідному правовому регулюванні вказаних відносин на рівні закону або бодай у тлумаченні норм права вищими судовими інстанціями. У цій ситуації можна зрозуміти позицію суду, оскільки рішення про забезпечення позову може потягнути несприятливі наслідки для відповідача, тому таке рішення повинно бути обґрунтованим. Водночас відмова (що і мало місце) в таких заходах може зашкодити інтересам позивача. Тому суд вважав, що виключно документом (Свідоцтвом про авторство) позивач повинен доводити факт його авторства, а не покликанням на недоведену позивачем презумпцію авторства. Але презумпція, власне, і не потребує доведення. Презумпція є чинною, поки її не спростують, а цей обов’язок покладається вже на відповідача по справі. Однак, враховуючи те, що згідно презумпції авторства автором твору (в даному випадку – комп’ютерної програми) вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, виникає питання: яким чином зазначити ім’я автора на примірнику комп’ютерної програми, щоб це могла побачити будь-яка особа, в тому числі суд, розглядаючи спір. Комп’ютерна програма має свою специфіку як об’єкт авторського права, оскільки це не літературний твір, а набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів тощо, що зчитуються комп’ютером. Комп’ютерну програму неможливо прочитати як певний письмовий твір. Варто погодитися з позицією Селіванова М.В., який зазначає, що ім’я автора комп’ютерної програми може бути відображене у вихідному коді, в аудіовізуальних зображеннях, породжуваних комп'ютерною програмою, у супровідній документації і на упаковці носіїв екземпляра програми [8, с. 6]. Відтак при відкритті файлу з вихідним кодом можна побачити ім’я автора, за умови його розміщення. Водночас суди не завжди вдаються до таких дій при розгляді спору. Більше того, автори не у всіх випадках вказують своє ім’я самим таким способом. Крім того, як слушно вказує Яворська О.С., комп’ютерна програма нерідко створюється колективом авторів, і цей колектив може бути досить чисельним, зважаючи на складність комп’ютерного продукту [1, с. 181], а відтак виникає питання щодо технічної можливості зазначення імен всіх авторів у примірнику комп’ютерної програми. Так, в іншій судовій справі позивачі просили суд визнати їх співавторами твору «Комп’ютерна програма «ПК «ЛІРА 9.6», припинити дії, що порушують їх авторське право, шляхом заборони відповідачам вчиняти дії щодо розпорядження майновими авторськими правами без згоди позивачів як співавторів [9]. Суд відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позивачі повинні були довести факт наявності в них авторського права на спірний об’єкт та, навіть виходячи із наявності матеріально-правової презумпції авторства, мали надати документи та докази, які підтверджують, що саме вони є суб’єктами відповідного права. Аналізуючи вказане рішення суду, можна стверджувати, що справді позивачі не надали суду жодного доказу створення ними комп’ютерної програми. Суд не міг застосувати презумпцію авторства, оскільки позивачі на примірнику комп’ютерної програми не вказані як автори, договір між співавторами про створення об’єкту авторського права також відсутній. Більше того, суд вірно відзначив, що позивачами не надано доказів того, у чому саме полягає творча участь кожного із позивачів у створенні комп’ютерної програми.

Висновки. Законодавче визначення комп’ютерної програми є досить складним, містить багато технічних характеристик, які не зовсім зрозумілі як для пересічної особи, так і для суду, який розглядає спір. Однак дати нормативне визначення комп’ютерної програми без фахових знань у цій сфері неможливо, бо складно відобразити правовою термінологією певні технічні процеси.

Комп’ютерна програма має свою візуалізацію, зокрема, це інтерфейс веб-сайту, мобільних додатків тощо. Комп’ютерна програма також є складовою частиною Інтернет-сайту як складного об’єкту інтелектуального права (поряд з інформаційною складовою, доменним ім’ям). Програмні засоби забезпечують його функціонування та можливість інформаційного наповнення веб-сайту.

За правовою охороною комп'ютерні програми прирівнюються до літературних творів. Комп’ютерна програма як об’єкт авторського права повинна бути результатом саме творчої діяльності, який виражений в об’єктивній формі. Відсутність однієї з цих ознак зумовлює ненадання правової охорони такому об’єкту. Комп’ютерна програма може бути складовою частиною винаходу (корисної моделі), яка виконує певну функцію в межах винайденого технічного рішення.

Невирішеним на законодавчому рівні є питання щодо технічної можливості автора зазначати своє ім’я на примірнику комп’ютерної програми таким чином, щоб це могла побачити будь-яка особа, в тому числі суд при розгляді та вирішенні спору з приводу авторських прав на комп’ютерну програму. З урахуванням стрімкого розвитку цифрового середовища, розвитком ІТ–права, є потреба у вдосконаленні правового регулювання цих відносин на рівні закону (доречним було б також і наявність роз’яснень чинних норм закону вищими судовими інстанціями).

 

Список використаних джерел:

1. Інтелектуальне право України / За заг. ред. О.С. Яворської. – Тернопіль: Підручники і посібники. – 2016. – 608 с.

2. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.09.2015. Справа №752/9813/13 // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. – режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/50793926

3. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності: Постанова Пленуму Вищого господарського суду № 12 від 17.10.2012 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12

4. Рішення господарського суду м. Києва від 12.05.2015 р. Справа №9/174 // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. – режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44342133

5. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності: Постанова Пленуму Вищого господарського суду № 5 від 23.03.2012 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005600-12

6. Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав:  Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10

7. Ухвала Апеляційного суду м. Києва від 18.02.2015 р. Справа № 756/960/15-ц // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42783733

8. Селіванов М.В. Захист права на комп'ютерну програму (авторсько-правовий аспект): автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.03 / М.В. Селіванов;  Нац. ун-тет внутр. справ. – Харків, 2002. – 16 с.

9. Рішення Соломянський районний суд м. Києва від 31.10.2011 р. Справа № 2-6118/11 // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21645618 

 

 

Леонід Тарасенко, адвокат, кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com