Електронні договори з електронними грошима чи договірний грабіж

До висловлення таких міркувань спонукали декілька рішень з Єдиного державного реєстру судових рішень. З обставин, викладених у рішенні одного з районних судів м. Києва, випливає наступне: до суду звернувся представник ТОВ «Лізинг ІТ Сервіс» – позивач до Особи 1 – відповідача про стягнення суми заборгованості. Між ними було укладено договір «Гроші до зарплати», відповідно до умов якого позивач надав відповідачу електронні грошові кошти у сумі 2000,00 грн. в обмін на зобов’язання відповідача перерахувати готівкові або безготівкові грошові кошти на користь позивача, а також сплатити позивачу інші передбачені договором платежі. Грошові кошти відповідачу надані шляхом їх переказу на його електронний гаманець в системі розрахунків «МоneXy». Відповідач при укладенні договору отримав банківську платіжну картку. Позивач є комерційним агентом з розповсюдження електронних грошових коштів в системі розрахунків «МоneXy» та діє на підставі агентського договору з ПАТ «Фідобанк».

Сума заборгованості за підрахунками позивача складає 11 440,00 грн.: 2000,00 грн. – отриманої за договором суми; 400,00 грн. – неустойки у розмірі 20% від отриманої за договором суми (за два тижні користування коштами); 9040,00 грн. – неустойки у розмірі 2% від суми заборгованості за кожний повний та неповний день строку прострочення! (Борг треба повертати вчасно – це для боржників. Ну, а кредиторам варто почитати Ф. Достоєвського та О. де Бальзака).

Оцінюючи зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що заявлені вимоги про стягнення суми заборгованості за договором обгрунтовані, законні та підлягають задоволенню. Позовні вимоги, за відсутності сторін у процесі згідно їх заяв, були повністю задоволені заочним рішенням суду. З відповідача стягнуто на користь позивача ще й 1378,00 грн. судового збору [1]. Отримав 2000 до зарплати – мусить повернути майже 13000 із зарплати.  

Цим же судом за аналогічними позовами цього ж «Лізинг ІТ Сервіс» за аналогічними обставинами винесені низка аналогічних рішень [2]. Проте за викладеними у судових рішеннях обставинами виникає чимало запитань щодо законності такої практики загалом. Не маючи змоги аналізувати зміст конкретних договорів, локальних актів системи, виходжу з інформації, викладеної у судовому рішенні. Агент з розповсюдження електронних грошей перераховував на електронний гаманець користувачів електронні грошові кошти в обмін на їх зобов’язання перерахувати готівкові або безготівкові грошові кошти на його користь. Такі операції не є позикою, це – розповсюдження електронних грошей у дещо перекручений спосіб. Відносини сторін у такому разі регулюються Законом України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положенням про електронні гроші в Україні, що затверджене 4 листопада 2010 року постановою Правління НБУ.  

Відповідно до відносин сторін не можуть застосовуватися норми про позику грошей та інші, якими встановлюється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов’язання, бо грошового зобов’язання, аналогічного позиці, за таких обставин не виникає. Надання у позику грошових коштів агентом з розповсюдження електронних грошей суперечить виду його діяльності, хоча варто визнати відсутність прямих заборон та наявність серйозних прогалин правового регулювання використання електронних грошей. Але ж є договір, укладений майже законно, виходячи з принципу свободи договору. А договір – регулятор відносин його сторін. Його романтична назва «Гроші до зарплати» викликає бажання з’ясувати правову природу, видову належність тощо. Та й зрештою агент не надавав гроші у позику чи кредит. Назва договору не свідчить про таке. Не кажучи про правові підстави функціонування системи електронних розрахунків, що згадується у цих справах, та інші популярні системи з великою кількістю користувачів. Мабуть Остап Бендер позаздрив би таким операціям.

Така практика зрештою суперечить європейській практиці, орієнтованій на Директиву 2009/110/ЄС від 16 вересня 2009 року Європейського парламенту та Ради «Про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей та пруденційний нагляд за ними». (Але це нас ніби і не стосується). У Директиві зазначено, що установам-емітентам електронних грошей не слід дозволяти надавати кредит з коштів, отриманих або утримуваних з метою випуску електронних грошей.

У цих ситуаціях усі договори з користувачами укладалися в електронній формі шляхом приєднання до пропонованих умов. Якими б дискримінаційними, ба навіть незаконними, не були умови договору, що пропонується до укладення, їх неможливо оскаржити кудись комусь, оскільки жоден орган не здійснює жодного нагляду за умовами договорів приєднання (а відповідна світова практика існує). Апелюють до свободи договору чи свободи для договірного свавілля? Укладення таких договорів здійснюється виключно на ризик споживача. Або укладати, або шукати іншого контрагента з прийнятними умовами договору. За відсутності здорової конкуренції на ринку та слабо вираженої дії антимонопольного і конкурентного законодавства малоймовірно знайти щось краще не тільки у цій сфері, а й у страховій, банківській, медичній, транспортній, торгівельній, надання комунальних послуг і т.д. і т.п.. Залишається апелювати до споживача – уважно вивчати умови договорів, що пропонуються до укладення за приєднанням різними суб’єктами, особливо, якщо їх зміст стосується грошей. Ризик вибору контрагента та усі інші ризики з цим пов’язані повністю покладаються на споживача. Відвертого грабунку можна було б уникнути, вникаючи у зміст договору, на який погоджувався конкретний споживач.

Загалом у судовій практиці величезна кількість рішень, за якими з осіб стягують суми заборгованості за договорами позики, кредитними договорами, іншими відплатними договорами у розмірах, які заявляє позивач. Такі стягнення у рази перевищують «тіло» кредиту, іншого основного зобов’язання. Відповідачі не чинять жодного спротиву таким розрахункам. Суди не перевіряють що та як нараховано. Отже, хто винен? Споживач, який уклав договір. А укладений договір потрібно виконувати – Pacta servanda sunt! А справедливість, розумність, законність зрештою! Про бідного (у всякому розумінні) споживача замовте слово!  

Джерела:

1. Рішення у справі: Унікальний номер 756/1936/16-Ц. Справа № 2/756/2453/16 Оболонського районного суду м. Києва. / Єдиний державний реєстр судових рішень / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/

2. Наприклад: Рішення у справі: Унікальний № 756/11634/15-ц, Справа № 2/756/5700/15; Рішення у справі: Унікальний №756/11627/15-ц.  Провадження №2/756/5695/15 Оболонського районного суду м. Києва / Єдиний державний реєстр судових рішень / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/                                  

 

 

Яворська О. С.

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри

 інтелектуальної власності, інформаційного

 та корпоративного права


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com