Договори щодо передання прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі: досвід України і ЄС

Відносини інтелектуальної власності чим раз більш розвиваються саме у цифровому середовищі, зокрема, в мережі Інтернет. Бурхливий розвиток цифрового середовища в Україні і ЄС зумовлює гостру потребу у аналітичному дослідженні правових аспектів цих процесів. Це особливо актуально в умовах безкордонності мережі Інтернет, що спричиняє необхідність уніфікованості правових підходів як в країнах ЄС, так і в Україні щодо регулювання відносин, які існують у цифровому середовищі. Практично кожна особа використовує цифрові технології (в телефонах, ноутбуках, інших гаджетах) як в Україні, так і в країнах ЄС. Окрім того, є досить багато різних суб’єктів правовідносин, які виникають у цифровому середовищі, і змістом яких є саме права інтелектуальної власності. Більшість інформації в Інтернеті є безкоштовною, і користувач має широкий вибір інформаційних ресурсів. Водночас окремі дії користувачів можуть порушувати права інтелектуальної власності правовласників, натомість інші – вважаються допустимими.

Суб’єктами правовідносин в цифровому середовищі є досить багато різних осіб та організацій, до яких належать: компанії, які адмініструють пошукові системи (наприклад, Google Inc.) та надають різні послуги в мережі Інтернет, автори, винахідники, власники Свідоцтва на знак для товарів і послуг та інші суб’єкти прав інтелектуальної власності, користувачі Інтернету, Інтернет – провайдери, оператори, електронні бібліотеки, організації колективного управління, реєстранти та реєстратори доменних імен та інші.

Всі вказані суб’єкти, використовуючи об’єкти інтелектуальної власності у цифровому середовищі, зазвичай вступають у договірні відносини. При цьому не завжди між сторонами класично укладається договір в письмовій формі, включаючи електронну форму.

Реєстрант (особа, на ім'я якої зареєстровано веб-сайт) укладає договір з реєстратором щодо надання послуг по реєстрації доменного імені для веб-сайту. Реєстратор пов'язаний договірними відносинами з адміністратором адресного простору певного сегменту мережі Інтернет, наприклад, адміністратором домену .UA є ТзОВ «Хостмайстер». Після реєстрації доменного імені та укладення договору на здійснення хостингу Інтернет-сайт зможе функціонувати, на ньому можна буде розміщувати інформацію, яка переважно містить в собі інтелектуальну власність, зазвичай об’єкти авторського права, але не виключно. Окрім того, до отримання доменного імені і укладення договору щодо хостингу веб-сайт повинен бути створений як об’єкт, який може бути розміщений в мережі Інтернет. Для цього потенційний власник веб-сайту укладає договір на створення веб-сайту. Про правову природу такого договору вже давно ведуться дискусії як у науковій літературі, так і в практичній діяльності. Це зумовлено тим, що на практиці цей договір називають або договором про виконання робіт, або про надання послуг, що зазвичай не відповідає його правовій природі, оскільки він спрямований на створення об’єкту інтелектуального права і передання прав на нього. ЦК України у ст. 1112 передбачає можливість укладення договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, відповідно до якого одна сторона (творець) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк, в договорі визначаються способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Інтернет–провайдери та оператори є суб’єктами надання телекомунікаційних послуг, завдяки діяльності яких користувачі мають змогу отримати доступ до мережі Інтернет, в тому числі використовувати об’єкти інтелектуальної власності, які там розміщені. Відтак знову ж таки укладаються договори щодо надання вказаних послуг споживачам. Зазвичай провайдери та оператори не несуть відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності в Інтернеті, про що вказано у вищезазначених договорах. У країнах ЄС застосовується аналогічний підхід у правовому регулюванні цих відносин. Про обмеження відповідальності постачальників посередницьких послуг йдеться і в ст. 244 – 247 Угоди про асоціацію Україна-ЄС. Зокрема, необхідність забезпечення державами вільного обігу інформаційних і потребу захищати права інтелектуальної власності у цифровому середовищі. При цьому постачальник послуг не несе відповідальності за інформацію, якщо надається послуга, що полягає в передачі через комунікаційну мережу інформації, наданої одержувачем послуги, або забезпеченні доступу до комунікаційної мережі.

Ще одним різновидом договірних відносин у цифровому середовищі є відносини, які виникають між володільцями авторських (суміжних) прав та користувачами Інтернету у випадках розміщення творів, комп’ютерних програм, інших об’єктів інтелектуальної власності на умовах вільних публічних ліцензій (наприклад, ліцензії Creative Commons, General Public License та інші). Поширеною є думка, що використання вільних публічних ліцензій відбувається на умовах договору приєднання, однак ця позиція потребує додаткового обґрунтування.

Відтак, як бачимо, систем договірних зв’язків, пов’язаних із здійсненням прав інтелектуальної власності у цифровому середовищі, є досить широкою, кількість суб’єктів є немалою, специфіка відносин, які виникають між суб’єктами, потребує різнопланового правового регулювання з урахуванням безкордонності цифрового середовища, масовості доступу осіб до Інтернет-мережі та безкоштовності більшості інформації, яка там розміщена.

 

Тарасенко Л.Л.,

 

адвокат, доцент кафедри інтелектуальної власності,  інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка,  кандидат юридичних наук


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com