Порядок розгляду і вирішення доменних спорів

Розвиток цифрового середовища зумовлює появу великої кількості веб-сайтів. Окремі Інтернет-сайти мають велику популярність серед користувачів, що сприяє просуванню компанії – власника веб-сайту на ринку, сприяє популяризації її комерційного найменування та результатів діяльності. Кожен веб-сайт має свою назву, завдяки якій він розміщується в мережі Інтернет. Йдеться про доменне ім'я (домен), який забезпечує ідентифікацію Інтернет – ресурсу у всесвітній інформаційній мережі.

В умовах, коли практично кожен член суспільства має доступ до Інтернету, користуючись комп’ютером, телефоном, планшетом, іншим пристроєм, наявність веб-сайту стає необхідністю для кожної компанії, яка бажає представити себе в Інтернет – середовищі. У зв’язку з цим мають місце прояви недобросовісної конкуренції шляхом використання доменного імені (назва веб-сайту) наближеного до доменного імені конкурента (іншої юридичної особи). У такому разі виникає доменний спір між двома власниками подібних доменних імен у зв’язку із змішуванням назв двох веб-сайтів для користувачів мережі Інтернет, які є потенційними клієнтами цих компаній. Порядок вирішення доменних спорів в законодавстві України відсутній. Також немає уніфікованого правового регулювання вирішення таких спорів в країнах ЄС та у світі загалом. Це зумовлено безкордонністю Інтернету, а також тим, що адміністрування адресного простору мережі Інтернет здійснюється недержавними організаціями, які керуються власними правилами та принципами.

Правові аспекти вирішення доменних спорів практично не досліджені у науковій літературі. Кілька дисертаційних досліджень, які виконувалися понад 10 років тому, стосувалися загальної характеристики доменних імен (Бойко Д.В. «Правова природа доменних імен Інтернет», 2005 р. [1], Бонтлаб В. В. «Цивільно-правове регулювання доменних імен», 2006 р. [2]). Висновки, зроблені авторами у цих роботах, безумовно, заслуговують на увагу, та є теоретичною базою для здійснення подальших наукових досліджень у цій сфері, проте сучасний стан розгляду та вирішення доменних спорів має свої особливості (у зв’язку із зміною відповідного регулювання). Водночас вказані вище наукові дослідження не були присвячені саме доменним спорам. Кількість доменних спорів в Україні та світі загалом неухильно зростає, зважаючи на стрімкий розвиток інформаційних технологій, зростання кількості веб-сайтів, які значно відрізняються за своїм змістом та структурою.

Цілями статті є характеристика доменних спорів, порядку їх розгляду та вирішення, обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання цих відносин.

Доменний спір – це спір, який виникає щодо законності (недобросовісності) реєстрації та використання доменного імені між власником цього доменного імені та іншою заінтересованою особою (наприклад, власником свідоцтва на знак для товарів і послуг).

У літературі вказують, що вирішення спорів, пов’язаних із доменними іменами, зазвичай потребує спеціальних знань у галузі інформаційних технологій, що і викликає найбільшу складність як в учасників спору, так і в посередників, які намагаються його врегулювати [3]. Позиція є дискусійною, оскільки навіть суд (або інша особа, чи орган) при вирішенні такої категорії справ не вимагає обов’язкового висновку експерта для підтвердження вимог або заперечень сторін. Вважаємо, що спеціальні знання у даному випадку слід розуміти по-іншому: йдеться про технічне розуміння функціонування веб-сайту та мережі Інтернет, про розмежування технічних функцій реєстранта, реєстратора та адміністратора адресного простору мережі Інтернет, про технічні можливості змінити власника веб-сайту тощо. Поверховими знаннями щодо вказаних обставин може володіти кожен, в тому числі і суддя, адвокат тощо, водночас правильно вникнути в технічну суть цих питань в окремих питаннях доволі складно.

Регулювання розгляду та вирішення доменних спорів характеризується тим, що в Україні немає спеціального законодавства, яке б визначало такі процедури. На перший погляд, це цілком виправдано, оскільки на рівні законодавства держави неможливо врегулювати відносини, які виникають, змінюються і припиняються у віртуальному цифровому середовищі, яке не має кордонів та є єдиним для всього світу. Тому, варто погодитися з позицією Кудрицької Т., регулювання правовідносин у сфері доменних імен переважно знаходиться поза правовим полем суто державного характеру [4]. Причинами цього є:

- наднаціональний (Кудрицька Т.) і екстериторіальний (авт.) характер Інтернету (у процесуальному аспекті дана обставина може впливати на визначення підсудності доменного спору (Кудрицька Т.), а також на вибір національного законодавства, яке підлягає застосуванню, і на особливості процесуальних норм конкретної держави (авт.).

- технічні особливості мережі Інтернет, а саме швидкість обміну даними, зміни інформаційного наповнення веб-сайтів тощо, що зазвичай створює проблеми з доказовою базою (Кудрицька Т.); при цьому така доказова база формується відповідно до законодавства країни, в якій розглядається спір, або в порядку ,що визначено законодавством про міжнародне приватне право (авт.)

- особливий характер регулювання і навіть «саморегулювання» (Кудрицька Т.). Особливий порядок полягає в тому, що процедура реєстрації домену визначна не законом, а правилами, що встановлює адміністратор домену (авт.). В Україні закон забороняє використовувати чужий знак для товарів і послуг в назві домену. Зокрема, норми про це містяться в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (аб. 2 ч. 1 ст. 20 цього закону, відповідно до якої порушенням   прав   власника   свідоцтва   вважається   також використання без його згоди в доменних іменах зареєстрованих знаків та позначень). З аналізу змісту майнових прав на комерційне найменування, перелік яких містяться у Цивільному кодексі України, також вбачається неможливість використання у назві веб-сайту чужого комерційного найменування. Зокрема  у п. 2 ч. 1 ст. 490 Цивільного кодексу України вказано, що володілець прав на комерційне найменування має право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання. Ця норма повною мірою стосується і використання комерційного найменування у доменних іменах, хоча в законі доцільно передбачити більш детальне регулювання щодо можливих способів використання комерційного найменування, а також видів порушень прав на нього.

Однак вказані вище законодавчі положення є нормами матеріального права, які не визначають поняття, ознак та видів доменних спорів, порядку їх вирішення. Спеціальні процесуальні норми в України також відсутні.

У світовій практиці широко застосовуються правила Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена (англ. UDRP – Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy), яка була схвалена Корпорацією з управління доменами і IP-адресами (англ. - ICANN ) та почала діяти з 1 грудня 1999 р.

Відповідно до Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена доменний спір має місце, якщо відбулася:

- реєстрація або придбання домену перш за все з метою  продажу, здачі в оренду чи іншої передачі прав на домен власнику торговельної марки або його конкуренту, щоб отримати за рахунок цього прибуток;

- свідома поведінка щодо реєстрації домену, щоб запобігти (перешкодити) відображенню відповідної торговельної марки іншого володільця у такому ж або подібному доменному імені;

- реєстрація домену з метою порушити бізнес конкурента;- реєстрація домену з комерційною метою, щоб привабити користувачів Інтернету до цього веб-сайту, створюючи ймовірність змішування із торговельною маркою конкурента.

З вказаного вище вбачається, що всі ці дії реєстранта домену спрямовані на порушення економічної конкуренції в певній сфері та на незаконну боротьбу з конкурентами, які володіють правами на певну торговельну марку.

В Україні адміністратори другого рівня теж нерідко вказують види доменних спорів, які можуть виникати між власниками веб-сайтів та іншими особами. Для прикладу, відповідно до Правил розв'язання доменних спорів в домені .LVIV.UA доменні спори, зокрема, можуть виникати у випадках:

- якщо делеговане відповідачу приватне доменне ім’я або його частина є тотожним або схожим із торговельною маркою, права на який належать позивачу, настільки, що їх можна сплутати.

- якщо позивач вважає, що відповідач не має права на використання доменного імені або використовує його у спосіб, який порушує права та законні інтереси позивача.

- якщо написання або вимова доменного імені, делегованого відповідачу, являють собою слово або вираз, що порушує честь та гідність позивача або шкодить його діловій репутації.

- якщо доменне ім’я або його частина за написанням або вимовою відтворює прізвища, імена або псевдоніми відомих в Україні осіб без їх згоди.

- інші порушення відповідачем цих Правил [5] .

З наведеного вище вбачається, що порушення прав заявника (позивача, у разі, якщо справа дійде до розгляду судом) можна доводити, покликаючись на різні підстави: порушення прав на знак для товарів і послуг, порушення інших прав, інтересів позивача (зокрема, прав на комерційне найменування), порушення честі, гідності, ділової репутації позивача, використання прізвищ відомих громадян без їх згоди тощо.

Також доменні спори можуть виникати у випадках, коли реєстрантом при реєстрації домену зазначено не справжнього власника сайту або коли в подальшому має місце так звана «крадіжка домену» – зміна контактних даних реєстранта домену, зокрема, домени були «вкрадені» у реєстрантів їхніми реєстраторами, недобросовісними співробітниками (звільненими директорами, технічними спеціалістами) чи іншими сторонніми особами. На це наголошують у літературі, підкреслюючи, що незважаючи на те, що домен використовується певною особою, яка вважає себе власником веб-сайту, та яка сплачує за домен та хостинг, цей домен їй не належить, адже такий домен вже є потенційно «вкраденим», бо ним керує інший суб’єкт [6]. На це наголошують і в інших коментарях до цієї проблематики: в полі «admin-c» часто зазначається інша особа, аніж та, що фактично одержала право використовувати доменне ім’я, наприклад, це може бути працівник компанії, який реєстрував доменне ім’я, хостинг-компанія тощо; у такому разі лише особа, на яку зареєстровано веб-сайт, має право розпоряджатися доменом [3].

Вказане вище висвітлює проблему необізнаності осіб, які замовляють розробку сайту для розвитку свого бізнесу (або для інших потреб) з подальшим його розміщенням в мережі Інтернет. Для належного функціонування веб-сайту останній повинен мати доменне ім'я, без якого неможливо знайти сайт в мережі Інтернет, та місце на хостингу. Всі вказані дії зазвичай вчиняються комплексно особою (організацією), яка розробляє веб-сайт. Саме ця особа в подальшому пропонує хостинг та посередництво в реєстрації домену. Інколи трапляються випадки недобросовісної діяльності, результатом якої стає реєстрація домену не на замовника, а на будь-яку іншу вказану вище особу. При цьому замовник зазвичай не розуміє, що означає бути реєстрантом (власник веб-сайту), адже йому надають можливість наповнювати контент сайту, розроблений сайт функціонує. Водночас з часом можуть виникнути проблеми з доступом до сайту, особливо, якщо сайт стає успішним. У такому разі особа, на яку зареєстровано веб-сайт, може відчужити (перереєструвати) веб-сайт конкуренту замовника, і виникає доменний спір.

На основі вищенаведеного, можна стверджувати, що доменні спори виникають  щодо використання в назві домену без згоди правовласника (або іншої особи, яка має відповідні права) знаку для товарів і послуг, комерційного найменування або іншого комерційного позначення, імені фізичної особи, іншого об’єкта інтелектуальної власності.

Доменні спори зазвичай ініціюються для того, щоб припинити порушення прав інтелектуальної власності, переважно прав на знаки для товарів і послуг або комерційні найменування, які зазначені у назві Інтернет-сайту. Також метою може бути скасування реєстрації домену, який порушує вказані вище права, або передання прав на нього (переделегування прав на домен).

При вирішенні таких спорів застосовуються норми чинного законодавства, зокрема, положення ЦК України і Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (в частині регулювання торговельних марок і комерційних найменувань). Також судами застосовуються правила, які не є нормативними актами, але регулюють спірні відносини між учасниками спору. Зокрема, до них належать Правила домену .UA, Регламент реєстрації доменних імен в домені .COM.UA та інші правила, що складені ТзОВ «Хостмайстер» (адміністратор адресного простору вищого рівня) або іншими адміністраторами доменних імен другого рівня. На сьогодні є дві позиції, що відображені у судовій практиці, щодо правової природи вказаних документів. Ці правила застосовуються або як умови договору приєднання (якщо на них є посилання в договорі між реєстрантом і реєстратором), або як звичай (якщо такого посилання в договорі немає). Вважаємо, що обидві позиції заслуговують на увагу, однак питання правової природи вказаних правил є предметом окремої дискусії, відтак в межах цього дослідження увагу на цьому зосереджувати не будемо.

Окрім того, суди при вирішенні доменних спорів також нерідко керуються  положеннями Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена. Проаналізувавши зміст цього регулятивного документу, можна стверджувати, що у доменному спорі заявник (скаржник) повинен довести три обставини в сукупності: 1. спірне доменне ім’я є ідентичним чи дуже подібним (оманливо подібне) до торговельної марки заявника, на яку він має право; 2. порушник не має права або законного інтересу на таке доменне ім’я; 3. домен було зареєстровано і використовується порушником недобросовісно.

Натомість відповідач (потенційний порушник) повинен довести будь-яким способом своє право або законний інтерес на використання доменного імені, зокрема, те, що: 1. використання або підготовка до використання домену мало місце до виникнення спору, в поєднанні з добросовісним пропонування товарів і послуг; 2. відповідач як фізична особа або юридична особа (суб’єкт бізнесу) був широко відомий по спірному доменному імені; 3. відповідач здійснив некомерційне та добросовісне (сумлінне) використання домену, без комерційної мети без введення в оману споживачів (користувачів Інтернету) і без заплямування (посягання) торговельної марки скаржника.

Звертаємо увагу на те, що реєстратор і адміністратор не є стороною доменного спору і не несуть відповідальності за зміст жодного рішення, яке приймається або судом, або іншим органом, який вирішує спір. Однак ці організації зазвичай залучають до судових процесів, про що свідчить і вітчизняна судова практика. Позиція адміністратора (зокрема, ТзОВ «Хостмайстер») у всіх судових спорах є однаковою: визнання і виконання рішення суду. Жодних заперечень проти позову зазвичай адміністратор не подає і наголошує на прийнятті того рішення, яке буде винесено. Реально спір стосується порушення прав інтелектуальної власності та виникає між правовласником знака для товарів і послуг (комерційного найменування, іншого об’єкта права інтелектуальної власності) і власником веб-сайту (домену). Адміністратор обмежений лише двома діями, які від нього можуть вимагати вчинити: скасування реєстрації доменного імені або переделегування домену на ім’я скаржника. Відтак способами захисту є саме зобов’язання вчинити ці дві дії.

На підставі вказаної вище Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена спір може вирішуватися в досудовому порядку адміністративною комісією. Зокрема, Корпорацією з управління доменами і IP-адресами (ІСАNN) схвалено кілька центрів з вирішення доменних спорів. Серед них Центр з Арбітражу та Посередництва Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Азійський центр з вирішення доменних спорів, Національний Арбітражний Форум, Чеський арбітражний суд з вирішення Інтернет - спорів, Арабський центр з вирішення доменних спорів. Найбільше  доменних спорів вирішується Центром з Арбітражу та Посередництва Всесвітньої організації інтелектуальної власності. За сімнадцять років діяльності Центром було вирішено понад 35 000 справ щодо близько 60 000 доменних імен [7].

Спір в порядку процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена розглядається або одним або трьома арбітрами. За загальним правилом спір розглядається одним арбітром, але за згодою сторін можуть бути призначено розгляд трьома арбітрами. При цьому кожна сторона обирає по одному і одного призначає Адміністративна комісія. Відповідно до процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена підлягає виконанню після спливу 10 робочих днів. Оскільки саме стільки часу є на подання позову у сторони, яка програла спір. У разі представлення доказів подання позову, рішення адміністративної комісії не виконується, а очікується завершення судового процесу. Процедура Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена не виключає і не забороняє будь-якого іншого порядку вирішення доменних спорів. Відтак сторони вільні у вирішенні доменного спору в судовому або позасудовому порядку [8].

Під час вирішення спору адміністративною комісією в порядку процедури Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена і протягом 15 днів після прийняття рішення, а також під час розгляду справи судом або іншим арбітражем, власник домену не може передати права на цей домен і не може змінити реєстратора. Якщо третя сторона (набувач прав на домен) письмово погодиться визнати рішення суду чи арбітражу про скасування чи переделегування домену іншій особі (скаржнику), то можливим є передача прав на доменне ім’я. Можна змінити реєстратора під час судового чи позасудового провадження, але в такому разі вимога (позовна) буде і надалі стосуватися відповідача з залученням первісного реєстратора.

Висновки. Доменний спір виникає між власником цього доменного імені та іншою заінтересованою особою (наприклад, власником свідоцтва на знак для товарів і послуг) щодо законності реєстрації та використання доменного імені. В Україні немає спеціального законодавства, яке б визначало спеціальний порядок вирішення доменних спорів. У світовій практиці широко застосовуються  правила Єдиної політики вирішення спорів про доменні імена (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy), що схвалена Корпорацією з управління доменами і IP-адресами (ICANN ). Доменні спори зазвичай ініціюються для того, щоб припинити порушення прав інтелектуальної власності, переважно прав на знаки для товарів і послуг або комерційні найменування, які зазначені у назві Інтернет-сайту. Також метою може бути скасування реєстрації домену, який порушує вказані вище права, або передання прав на нього (переделегування прав на домен). При вирішенні таких спорів застосовуються Правила домену .UA та інші правила, що складені ТзОВ «Хостмайстер» (адміністратор адресного простору вищого рівня) або іншими адміністраторами доменних імен другого рівня. Ці правила застосовуються або як умови договору приєднання (якщо на них є посилання в договорі між реєстрантом і реєстратором) або як звичай (якщо такого посилання в договорі немає).

Список використаних джерел:

1. Бойко Д. В. Правова природа доменних імен Інтернет : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 /  Д. В. Бойко. – Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. – Харків, 2005. – 22 с.

2. Бонтлаб В. В. Цивільно-правове регулювання доменних імен : Автореф. дис... канд. юрид. наук / В. В. Бонтлаб; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2006. – 20 c.

3. Захист імені на сайті: судова практика у сфері доменних спорів // Електронний ресурс. Режим доступу: http://kmp.ua/ua/analytics/exclusive/zahyst-imeni-na-sajti-sudova-praktyka/

4. Кудрицька Т. Доменні спори в Україні: останні тенденції та перспективи застосування альтернативних способів вирішення / Т. Кудрицька. // Журнал «Інтелектуальна власність України». – 2012. – № 10. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.vkp.ua/ua/publications/articles/domain_disputes_in_ukraine_latest_trends_and_perspectives_of_alternative_dispute_resolution/

5. Правила домену .LVIV.UA. Правила розв'язання доменних спорів в домені LVIV.UA //  Електронний ресурс. Режим доступу: http://nic.lviv.ua/docs/lviv_ua_policy.htm#P8

6. Проценко Д. Техніка безпеки на ринку DNS (системи доменних імен) в Україні, або практичні поради у разі виникнення нетехнічних проблем із доменом // Д. Проценко. // Електронний ресурс. Режим доступу: https://hostmaster.ua/?safety

7. Domain Name Dispute Resolution // Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.wipo.int/amc/en/domains/

8. Rules for Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy (2013). https://www.icann.org/resources/pages/udrp-rules-2015-03-11-en#5biv

 

Тарасенко Л.Л.,

 

адвокат, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка,  кандидат юридичних наук


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com