Захист прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю

Застосування способів захисту прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежено правовою природою комерційної таємниці.

Права інтелектуальної власності на комерційну таємницю діють лише доти, доки забезпечується режим її секретності. В законі не передбачено спеціальних способів захисту прав особи, яка забезпечувала режим секретності, в разі розголошення відомостей, що становили комерційну таємницю.

У ст. 507 ЦК України йдеться про охорону комерційної таємниці органами державної влади. Ці органи зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов’язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Однак закон не передбачає спеціальних способів захисту порушених прав володільця інформації, що становить комерційну таємницю, в разі її розголошення органами державної влади. Очевидно, у такому разі особа, чиї права порушені такими діями, має право на відшкодування збитків.

Про умови надання правової охорони комерційній таємниці як об’єкту інтелектуального права зазначається і в судовій практиці. Зокрема, у судовій справі за позовом особи_А до особи_Б, ТзОВ «Призма Бета» позивач просив суд визнати недійсним договір про надання правової допомоги, укладений між адвокатом (особою_Б) та ТзОВ «Призма Бета»; заборонити відповідачам здійснювати використання інформації (яка складає комерційну таємницю) та документів, які отримані адвокатом від ТзОВ «Призма Бета» за договором про надання правової допомоги. При розгляді даної справи суд дав характеристику комерційної таємниці як об’єкту правової охорони. Зокрема, суд вказав, що умовами охорони комерційної таємниці є:

1) секретність, тобто відсутність у інформації загальновідомості і легкодоступності;

2) комерційна цінність;

3) законним власником інформації вжито необхідних заходів (технічного, організаційного та юридичного характеру), які перешкоджають несанкціонованому доступу до інформації третіх осіб.

Далі суд вказав, що суб’єктивне право на комерційну таємницю виникає на основі юридичного складу: 

- правомірність володіння особою інформації з правом встановлювати режим доступу до неї,

- наявність у інформації ознак конфіденційності та комерційної цінності,

- прийняття адекватних заходів щодо збереження конфіденційності інформації.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає неможливість правової охорони інформації в якості комерційної таємниці, а втрата хоча б однєї з них тягне припинення цієї охорони. Варто погодитися з позицією суду, оскільки, справді, інформація стає конфіденційною не інакше, як через волевиявлення власника інформації. Як вказано у судовому рішенні, таке волевиявлення може бути виражене:

- у вимогах загального порядку, наприклад, встановлення в локальних нормативних актах власником (керівництвом) юридичної особи загальних правил обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять конфіденційну інформацію;

- у вимогах індивідуального порядку, наприклад, шляхом проставлення на конкретних документах відповідних попереджувальних позначень («Для службового користування» і подібних до нього), шляхом включення в трудові договори і контракти умов про нерозголошення (конфіденційності) інформації, яка буде відома найманій особі у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків;

- в умовах цивільно-правового договору про конфіденційність і нерозголошення інформації, які служать юридичною формою, домовленістю сторін про забезпечення режиму обмеженого доступу до конфіденційної інформації;

- встановлення паролів або інших технічних засобів захисту інформації в електронному вигляді, обмеження фізичного доступу в приміщення, в яких знаходиться відповідне обладнання та інші матеріальні носії інформації тощо.

Лише за умови відповідності інформації умовам надання правової охорони з обов’язковим волевиявленням її володільця у будь-якій формі, що вказана вище, така інформація може набути режиму комерційної таємниці з можливістю подальшого захисту прав на неї. Відтак у вказаній вище судовій справі суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ні позивачем, ні будь-якими іншими особами не було повідомлено відповідачів про конфіденційність інформації, що була предметом спору, та не було вчинено будь-яких технічних заходів захисту даної інформації. Суд констатував, що інформація, що була предметом спору, отримана відповідачами у законний спосіб і не може вважатись комерційною таємницею, оскільки не містить усіх її законодавчо визначених ознак. Тому право на комерційну таємницю не підлягало захисту.

У статтях 16-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено дії, які є порушенням прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю:

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці.

Ці дії щодо комерційної таємниці визнаються недобросовісною конкуренцією.

Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. Визначальним у цьому порушенні є протиправність отримання відомостей, а також наявність шкоди, в тому числі упущеної вигоди.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. Розголошення відомостей без дозволу їх володільця (відповідальної особи) вказують на протиправність дій. Крім того, умовою відповідальності є заподіяння шкоди суб’єкту права на комерційну таємницю.

Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням відповідних обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання. Ці протиправні дії спрямовані на переконання особи, якій довірені відомості, що становлять комерційну таємницю, розголосити їх всупереч волі суб’єкта права на комерційну таємницю. Такими діями може бути заподіяна шкода цьому суб’єкту.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю. У даному випадку йдеться про реальне застосування або підготовку до застосування у виробництві відомостей, що становлять комерційну таємницю. Така діяльність здійснюється протиправно, без дозволу відповідного суб’єкта – володільця інформації, що становить комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Законом.

До заходів відповідальності, які можуть бути застосовані до порушника прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю, належать:

- накладення штрафу;

- відшкодування збитків.

Штраф накладається Антимонопольним комітетом України у розмірі до п’яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб’єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України не надав відомостей про розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Накладення штрафу здійснюється відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції». Суми стягнутих штрафів зараховуються до державного бюджету.

Про можливість стягнення суми заподіяних збитків йдеться у ст. 24 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Враховуючи те, що порушення прав на комерційну таємницю вважається недобросовісною конкуренцією, особи, яким завдано шкоду внаслідок вчинення таких дій, можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування.

У судовій практиці позивачі (особи, які були володільцями інформації, що становила комерційну таємницю) інколи звертаються до суду з позовом до відповідача про заборону використання інформації, що становила комерційну таємницю, та заборону її подальшого розголошення. Так, ТзОВ «Агрокорм» подало позов до відповідача особи_Х про припинення дії, яка порушує право, – не розголошення інформації, яка є комерційною таємницею. Судом було встановлено, що відповідач тривалий час був учасником ТзОВ «Агрокорм» (позивача). Відповідно до статуту ТзОВ «Агрокорм» учасники товариства зобов’язані не розголошувати конфіденційну інформацію про діяльність товариства. До конфіденційної інформації у сфері господарської діяльності відноситься комерційна таємниця. Позивач стверджує, що відповідачем як учасником ТОВ «Агрокорм» була використана комерційна таємниця (щодо застосування препарату «Аліосепт») для написання дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук. Тому, на думку позивача, відповідач вчинив дії, спрямовані на задоволення власних потреб, використавши надбання товариства у власних цілях, що призвело до розголошення комерційної таємниці. Судом було встановлено відсутність неправомірних дій збоку відповідача, оскільки препарат «Аліосепт» постачався не лише позивачеві, а й іншим суб’єктам. Відтак інформація була доступною відповідачеві і з інших джерел. Тому суд відмовив в задоволенні позову.

Вважаємо, що рішення суду є обґрунтованим, оскільки суд наголосив, що комерційна таємниця має комерційну цінність, доки забезпечено режим її секретності. Крім того, відповідач дізнався про цю інформацію не лише від позивача, а й від іншої юридичної особи, яка також застосовувала препарат. Позовна вимога про наступне нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю, позбавлена сенсу, оскільки інформація вже розголошена, а відтак неможливо дотримати в майбутньому режим її секретності за рахунок дій лише однієї особи.

Способи захисту права на комерційну таємницю можуть передбачатися договором, предметом якого є передання відомостей, що є комерційною таємницею. Зокрема, в договорі може передбачатися, що в разі їх неправомірного розголошення володілець такої інформації може вимагати розірвання договору, відшкодування збитків, сплату штрафних санкцій за порушення умов договору.

Використані джерела:

1. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 04.04.2014. Справа № 752/3471/14-ц // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38719971  

2. Рішення господарського суду Львівської області від 25.06.2014. Справа № 914/1612/14 // [Електронний ресурс]. – Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/39550018

 

 

Тарасенко Л.Л.,

 

адвокат, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук, експерт Центру дослідження інтелектуального права


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com