Вищий суд з питань інтелектуальної власності: окремі процесуальні аспекти діяльності

Незабаром спори у сфері інтелектуальної власності вирішуватимуться спеціалізованим судом - Вищим судом з питань інтелектуальної власності. Окрім того, у Касаційному господарському суді обов’язково створюється окрема палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності. Ці положення закону про судоустрій і статус суддів є базовими для формування процесуального законодавства.

З оприлюднених Радою з питань судової реформи при Президентові України проектів процесуальних кодексів вбачається, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності у своїй діяльності керуватиметься господарським процесуальним законодавством, оскільки відповідні процесуальні норми містяться саме в проекті ГПК України [1]. Проект ЦПК України взагалі не містить згадок про можливість розгляду справ інтелектуальної власності в порядку цивільного судочинства.

Відтак незалежно від суб’єктного складу спору спір вирішуватиметься в порядку господарського судочинства (предметна юрисдикція). Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 21 ГПК України (проекту) Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, а також актів, які порушують такі права;

3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань.

Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає як суд першої інстанції вказані вище справи. У проекті ГПК України також вирішено також питання про апеляційний перегляд справ інтелектуальної власності. Зокрема, діятиме Апеляційна палата Вищого суду з питань інтелектуальної власності, яка буде переглядати в апеляційному порядку судові рішення, ухвалені цим Вищим судом. Касаційний перегляд, як було вказано вище, здійснюватиметься палатою для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, яка діятиме у складі касаційного господарського суду як складової Верховного Суду України.

Вважаємо, що предметна підсудність не є недоліком пропонованих змін, а радше є позитивним моментом, оскільки матиме місце уніфікація процесуальних норм щодо розгляду однієї категорії справ. З часом може відбутися також і уніфікація застосування матеріальних норм при вирішенні справ цієї категорії, оскільки один суд на всю державу розглядатиме всі спори з питань інтелектуальної  власності. Водночас проблемними питаннями діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності є наступні:

- підсудність справ (всі справи розглядатимуться в м. Києві, що впливатиме на доступ до правосуддя для громадян насамперед у цій категорії справ);

- перелік справ інтелектуальної власності не охоплює всі спори у цій сфері, оскільки узагальнене визначення переліку справ щодо прав інтелектуальної власності, що наведене у ч. 2 ст. 21 ГПК України, не містить всіх можливих спорів у цій сфері (з врахуванням видів спорів, що передбачені спеціальним законодавством в окремих сферах інтелектуальної власності – авторське право, патентне право, засоби індивідуалізації тощо). Доцільно комплексно врахувати положення про види спорів, види порушень та можливі способи захисту, що передбачені, зокрема, ст. ст. 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 21 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ст. 27 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", ст. 35 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст. 25 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", ст. 53 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", ст. 22 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" та іншими нормативними актами у цій сфері;

 - порядок формування Вищого суду з питань інтелектуальної власності передбачає формування такого суду з числа суддів, патентних повірених і адвокатів (для останніх слід мати відповідний досвід професійної діяльності щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років). Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддею Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Вищому суді з питань інтелектуальної власності, а також відповідає одній із таких вимог: 1) має стаж роботи на посаді судді не менше трьох років; 2) має досвід професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) щонайменше п’ять років; 3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років; 4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1-3 цієї частини, щонайменше п’ять років. Норма щодо досвіду адвоката у цій категорії справ є недосконалою, оскільки, по-перше, судове представництво могло здійснюватися не адвокатом, а юристом як представником (в тому числі представництво інтересів юридичної особи працівником-юристом), по-друге, не визначено кількість судових справ, які мали б вестися адвокатом (п’ять, десять або більше), по-третє, незрозуміло, чи впливає результат вирішення цих справ судом на включення такої справи до «досвіду» (адже справу можна програти, вести не фахово тощо), по-четверте, адвокат (або інший юрист) міг надавати фаховий консалтинг у сфері інтелектуальної власності, вести претензійну роботу і взагалі не доводити ці справи до судового розгляду. Окрім того, науковці у сфері інтелектуальної власності також могли би претендувати на відповідні посади у Вищому суді з питань інтелектуальної власності (за аналогією з формуванням складу Верховного Суду України), але їх немає у переліку тих, хто може претендувати на посади суддів у цьому суді.

 

Використані джерела:

1. Оприлюднено проекти трьох нових процесуальних кодексів // Рада з питань судової реформи. Електронний ресурс. Режим доступу: http://jrc.org.ua/news/article/111

 

Леонід Тарасенко,

 

адвокат, кандидат юридичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності, інформаційного та корпоративного права Львівського національного університету імені Івана Франка, експерт Центру дослідження інтелектуального права


Наші друзі та партнери:

(с) 2011-2013 YurHolding.com
Cтворення сайту - WebDreamLab.com